Останнім часом у багатьох країнах світу досить злободенною стала тема  евтаназії.
   Гарячі дискусії точаться на­вколо питання, як слід розцінювати евтаназію? Чи це вбивство чи полегшення страждань важкохворих,  невиліковних людей? І чи мають діти право на евтаназію?
     Зважмо, що лікарі всього лиш  виконують бажання своїх пацієнтів (бо якби такого бажання не було, то вже було б звичайне вбивст­во).
  Отож саме добровільне бажання тяжкохворих людей скоріше вмерти та позбутися страждань і  є  першопричиною всього подальшого. І головне питання тут має бути таким: а чи має пра­во людина за власним бажанням вкоро­тити собі віку - чи то власноруч, чи то з чиєюсь допомогою? Тобто чи має людина право на самогубство, хоча б і зі сторон­ньою допомогою?
    Переважна більшість людей, навіть як­що вони вільнодумці або атеїсти, переко­нані, що кожна людина має вмирати ли­ше природною смертю - від старості або хвороби. А штучно вкорочувати людсь­кий вік - які б на те не були причини - то вже протиприродно й неприпустимо, одне слово - тяжкий гріх. Підтекст таких міркувань, хоч і не завжди усвідомлений, приблизно такий: людина має прожити саме стільки, скільки їй судилося від Бо­га чи від природи.