Матері. Їх мільйони, і кожна несе у своєму серці материнську любов. Жінки всіх рас, різних народностей, обпалені південним сонцем і ледве зігріті ним на Півночі, — всі вони однакові у єдиному, неспокійному пориві почуттів.
Однакові, коли підносять немовля до груді, білої, жовтої, чорної чи коричневої. Одне і те ж радісне почуття сповнює їх тоді, коли вони схиляються над своєю дитиною.
Серця їхні говорять на єдиній мові світу, і кожний, якщо в ньому є хоч атом людяності, скаже: «Найкраща мати — моя мама», адже немає меж її ніжності, хто б не була вона, де б не жила, не росла, яка б кров не змушувала битися її серце...
Відколи ти пам’ятаєш себе — мама твій перший наставник. Ще малим ти летів до неї зі сльозами, коли тебе хтось у дворі ображав, їй відкривав болі своєї душі, бо в материнському серці завжди знайдуться слова втіхи, найкраща порада.
В. О. Сухомлинський писав: «Умій відчувати серце матері, умій бачити в її очах мир і спокій, тривогу і неспокій, збентеження і смуток. Якщо ти в дитинстві не навчився бачити в материних очах її душу, ти на все життя залишишся моральним невігласом.»