26.07.2016
Вишивка - давнє і вічно молоде мистецтво
Вишиванка — духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук.
Українці так полюбляють вишиванки, що вважають вишивку ледве не власним винаходом людства. Та в світовій історії не знайдеш народності, яка б не використовувала мистецтво вишивання. Адже недаремно кажуть, що вишивка — це давнє і вічно молоде мистецтво.
Народжувались і гинули цивілізації, країни, народи, а мистецтво набувало все нових ознак та якостей, вбираючи кращі зразки минулого, створюючи й удосконалюючи нове, утверджуючи й продовжуючи місцеві традиції. З покоління в покоління передавалося тільки потрібне та зрозуміле, придатне до подальшого розвитку. Це і є традиції — спадкоємність, або передавання національного характеру народу, характеру виробів, прийомів майстерності.
Виникнення вишивання — одного з найпопулярніших видів народного мистецтва — належить до епохи первісної культури і пов’язане з використанням першого стібка при виготовленні одягу зі шкір тварин. Перехід від кам’яного та кістяного шила до кістяної, а потім бронзової та сталевої голки сприяв винаходу й удосконаленню нових способів шиття та вишивання, які доповнювали один одного.
Матеріалом для вишивання в різний час були жили тварин, нитки з кропиви, льону, конопель, бавовни, шовку, вовни натуральні або фарбовані, волосінь, срібло, золото, перли та коштовне каміння, намисто й бісер, лелітки, мушлі, золоті та мідні бляшки, монети. На аплікації використовували хутро, шкіру, повсть, тканини. Змінювалися матеріали і способи вишивання, створювалися нові орнаменти й композиції, але залишалося постійним прагнення краси.