Ім’я Т. Г. Шевченка відоме всьому світові. Одним із найліричніших його творів є балада «Тополя», у якій поет оспівує благородство почуттів дівчини, яка змогла зберегти вірність своєму коханому.

Усіх подорожніх дивувала одинока тополя, яка височіла край дороги. Гнув її «стан високий» вітерець, і здавалося, ніби чомусь плакало те дерево. І справді, не звичайним було воно: то зачарована дівчина перетворилася на тополю від суму за своїм нареченим. Щиро кохали одне одного молодята. Але зла доля розлучила їх навіки. Поїхав парубок на війну і згинув десь у боротьбі за Україну. А дівчина все чекає, «сохне вона, як квіточка». Проте мати її вирішила сама влаштувати життя своєї доньки:

«Чого в’янеш, моя доню?» - Мати не спитала,

За старого, багатого Нищечком єднала.

Але не потрібні були багатства дівчині. Краще було померти для неї, ніж вікувати із нелюбом і зрадити своє кохання. Пішла вона вночі до ворожки. Знала ворожка життя молодої. Давно вже приготувала для неї чарівне зілля. Тричі мала випити дівчина те зілля. Але не повернувся козак до неї. Немов на крилах, понесло її до поля. Співала і благала долі. І сталося диво - перетворилася вона на одиноку тополю. І тепер лише вітер її стрункий стан гне додолу.

Глядачів, учнів і вчителів колегіуму, вразила чудова вистава "Тополя" своєю ліричністю і глибиною зображення нещасливої любові закоханої пари. Після вистави глядачі висловили вдячність театральному гуртку колегіуму та його керівнику Вісковатих Олені Василівні.