Історія монастиря



Будівництво головного собору монастиря.

Неподалік Житомира, на руїнах колишньої графської садиби, де в радянські роки розташовувався протитуберкульозний санаторій, сьогодні розвивається жіночий монастир святої преподобномучениці Анастасії Римлянині. Працями та молитвами лагідних ченців тут з'явилися акуратні келії, невеликий храм та найкрасивіший собор. Район цей має поетичну назву Малеванка.

Вогник живої віри спалахнув тут ще навесні 1999 року. З того часу сестри монастиря постійно відчувають незриму присутність своєї небесної покровительки. Анастасії Римлянини, яка є і покровителькою Житомира.

Монастирський корпус із келіями.

Свята Анастасія жила за днів царя Декія та його співправителя Валеріана. Після смерті батьків її виховували в жіночому монастирі, що знаходиться неподалік Риму, у відокремленому місці. Ледведосягнувши повноліття, дівчина стала настільки красивою, що багато знатні римляни пристрасно бажали взяти її за дружину. Але подвижниця, відкинувши мирські блага, пішла у черниці. Обурені язичники спробували обмовити її перед воєначальником Провом. «Ця дівчина, – говорили вони, – не тільки не хоче мати чоловіка, а й над способом життя нашого поглумиться, глузує з богів наших і вірить у Розп'ятого.

Почувши про красу юної черниці, воєначальник наказав своїм слугам негайно навести її. Увірвавшись до монастиря, вони наклали на шию дівчини залізні ланцюги і потягли її до міста. Настоятелька обителі – ігуменя Михаїла (Фурманець). Бажаючи пощадити Анастасію, воєначальник Пров порадив їй вклонитися язичницьким богам» і одружитися «за чоловіка високородного, близького до царського престолу» (Можливо, він мав на увазі себе). Коли ж святавідмовилася від усіх принад мирського життя, її розтягли і прив'язали до чотирьох стовпів головою вниз, били палицями і палили вогнем. Але замість стогін вона молилася. Тоді кати прив'язали її до колеса і, крутячи, переламали всі кістки. Анастасія знову звернулася до Господа і – колесо раптом зупинилося, а вона, відв'язана невидимою силою, стала цілком здоровою та неушкодженою. Побачивши таке диво, воєначальник не прийшов до тями, але, навпаки, посилив муки: Анастасії стругали ребра, вирвали мову і зрештою відрубали голову. Святе тіло викинули на поживу звірам, але воно збереглося недоторканним: віруючі зібрали відтяті частини і сховали в затишному місці.

Головний собор обителі. У 60-х роках XIX століття чесна глава святої Анастасії прибула до Житомира: як дар від Антіохійського Патріарха Єрофея її привіз Архієпископ Волинський та Житомирський Модест (Стрільницький). До революціїсвятиня знаходилася у нижньому храмі Свято-Преображенського собору. За молитовними зверненнями до святої Анастасії Римлянини відбувалося безліч чудес та зцілень. До чудотворних мощів приїжджали паломники не лише з Волині, а й з Казані, Санкт-Петербурга, Варшави. Тут благословляли депутатів від Волинського краю до Державної Думи, зустрічали новий рік учні церковно-парафіяльних шкіл, молилися новобранці перед відправкою на фронти Першої світової.

У роки більшовицьких гонінь Свято-Анастасіївську церкву осквернили та закрили. Чесний глава таємниче зник і з'явився лише 1941 року, коли Богослужіння в обителі відновилися. Головний собор обителі. Вдруге вона зникла у той час, коли знову почали закривати храми. Віруючі житомиряни сподіваються, що згодом мощі святої Анастасії знову будуть знайдені. Можливо, щира молитва насельниць, що недавно відкривсяСвято-Анастасіївський жіночий монастир допоможе здійснитися цій надії і Господь знову явить чесну главу преподобномучениці Анастасії.

Монастирська територія становить приблизно два гектари. Монастирський храм обладнаний за типом будинкової церкви: кілька палат об'єднали в один простір, арками виділили солею (зовнішня сторона вівтаря), під золото покрили іконостас. і вийшла чудова, чудово розписана церква. Своєю красою також вражає ікона Божої Матері «Всіх скорботних Радість». Є у храмі і невеликий дерев'яний ковчежець із мощами святих.

Головний собор обителі.

Нині у монастирі йде будівництво собору. Сестри цієї обителі іноді приїжджають до Києво-Печерської Лаври і смиренно просять милостиню на будівництво храму. Багато хто опускає в дерев'яну скриньку свій скромний внесок. З таких п'ятачків та гривеньників і ростуть величністіни собору.

Про те, як будувався собор, треба розповідати окремо. Серед духовних чад засновниці монастиря матінки Рафаїли були люди і дуже заможні, які обіймали високі посади в Україні та Росії. Так, коли матінка на настійну вимогу лікарів проходила лікування в Ялті, мер міста, дізнавшись про її приїзд і познайомившись з нею, готовий був залишити всі свої адміністративні справи і перебувати при схимниці невідлучно. Освячення надкупольних Хрестів. Вшановував матінку та відомий у Росії барон і меценат Едуард фон Фальц-Фейн, який за підтримки посла РФ в Україні Віктора Черномирдіна сприяв у виготовленні та доставці художньої роботи литих соборних воріт із зображеннями святої Анастасії та Преподобного Сера; народний художник Росії Сергій Пресекін, співавтор розписів московського храму Христа Спасителя, скульптори – члени-кореспонденти Російської Федераціїакадемії мистецтв Олексій Ветшев та Дмитро Тугарінов). Двері, за висновком експертної комісії Фонду сприяння скульпторам Росії «Скульптор», визнані унікальним витвором мистецтва та занесені до каталогу «Мистецтво Росії» ("Rassion art guide-2009").

Постриг сестер.

Нижній храм собору – в ім'я преподобного Серафима Саровського – увінчаний різьбленим іконостасом, а верхній позолочений 11-метровий чотириярусний іконостас буде прикрашений херувимами. За зразок проекту монастирського собору взято відомий храм в ім'я великомучениці Катерини у Санкт-Петербурзі архітектора Костянтина Тона. Щаблі храму та цокольну частину прикрашають композиції з лезниковського червоного граніту (з нього споруджено мавзолей на Червоній площі в Москві); одних гранітних балясин під поручні сходів, що ведуть до храму, буде понад 240. Композиції із зеленихнасаджень навколо собору планував головний флорист-біолог відомої садиби-заповідника графів Потоцьких «Софіївка» ціна в Умань | Цей чудо-собор є своєрідним відображенням духовної величі засновниці монастиря матінки Рафаїли. За словами царя Давида, «святий храм Твій, дивний у правді» (Пс. 64: 5-6).

«Завжди радійте. Постійно моліться. За все дякуйте (1 Фес. 5, 18)» – такий принцип життя насельниць цього дивовижного монастиря. Тут говорять тихо, але завжди чітко. Між собою всі дуже близькі, але звертаються один до одного на «ви». Вони знають, для чого прийшли у цей світ. Сюди, до островів чудової сили, стікається людський потік.